Ірина Федишин

Ірина Федишин | Новини | Фото | Медіа

Організація концертів – 093-726-31-29

ІРИНА ФЕДИШИН: свято у подарунок

У кожного з нас бувають моменти, коли душа прагне радості і свята. Серед багатьох методів створити собі хороший настрій і забезпечити моральне задоволення – відвідати концерт чи вечірку, поспілкуватися з приємною людиною. Немає нічого дивного чи незвичного у тому, що коли для нас концерт є відпочинком, то для інших – роботою. Співаки і артисти заробляють своїм мистецтвом, створюючи атмосферу свята.

Професійність у всьому – саме такого гасла завжди дотримується у роботі і творчості відома й популярна українська співачка Ірина Федишин. Її пісні: “Твій ангел”, “Даріна”, “Відпусти”, “Зіронька”, “Це не гра”, “Без твого тепла” вже давно здобули популярність в радіо- і телеефірах. Дитяча мрія Ірини – бути співачкою здійснилася в повному обсязі. Вона постійно гастролює містами України, телефон розривається від запрошень на вечірки і концерти, її впізнають на вулицях і просять автографи або сфотографуватися… В неї багато творчих планів і задумів. Іра зізнається, що живе, дихає, переживає своєю творчістю. Тож знайомимося ближче із новою зіркою української естради, яка вміє і любить створювати справжнє свято своєю роботою.

Співочий дебют

Уперше перед чисельною аудиторією Ірина заспівала, коли їй було лишень три з половиною рочки. Виконання пісні – весільний подарунок хресній мамі Іринки. Тож дебютом була українська народна пісня “Сиділа під грушкою”, яку маленька Іринка довго репетирувала із батьком-музикантом. Це мабуть, одні з найприємніших спогадів дитинства. Маленька, мініатюрна дівчинка із довгим волоссям голосно співала для всіх присутніх, і ловлячи на собі захоплені погляди родини і знайомих, наповнювалася азартом, який додавав сил і натхнення співати ще і ще. А далі – оплески, похвала, побажання нововідкритому таланту. Мабуть, саме вдалий старт і перший успіх скерував дівчинку на творчу стежину. Ірина, згадує, що саме тоді зрозуміла, що спів, виконання пісень приносять їй неабияке задоволення і саме цією справою вона хоче займатися у майбутньому. Вона відчула цей потяг до музики, мов поклик душі.

– Моя робота виросла із дитячих мрій і захоплення. Пам’ятаю, що моїм першим слухачам – родичам і друзям сім’ї дуже сподобалося моє артистичне виконання. Я довго і посилено готувалася до виступу. Коли побачила ту велику кількість людей, які зібралися, щоб оцінити мої старання, не відчувала жодного страху чи дискомфорту, а суцільне задоволення від того, що співаю і мене всі слухають, а потім ще й хвалять. Тож вже тоді вирішила – буду співачкою!, – згадує тепер Ірина.

Та батьки не були у захваті від цієї ідеї. Батько-музикант добре знав, що справжнього успіху в творчій сфері досягають одиниці. Заняття музикою – несерйозне захоплення, яке часом приносить більше розчарувань, ніж перемог. Тож переконував доньку відмовитися від співу і навіть не думати тільки з музикою пов’язувати свою долю, а скеровував її до рішення здобути якусь більш серйозну професію, яка б могла прогодувати у майбутньому.

У шість років майбутня зірка спробувала себе у ролі ведучої, це їй вдалося. Іра завжди була лідером, брала участь у творчих заходах, які відбувалися у школі, “муштруючи” своїх однокласників на репетиціях і під час виступів.

Шаховий дебют

Розгледівши у доньці математичні здібності, батьки записали Іру у шаховий гурток. Вона досягла непоганих результатів і у розв’язуванні дебютів, і у перестановці фігур по чорно-білій клітчатій дошці. Тренер пророкував дівчині кар’єру шахістки, тож Ірину зі всіх сторін оточили спеціалізованою літературою, записали на індивідуальні заняття з шахів. Та майбутнє шахістки чи математика не надто приваблювало юну творчу натуру. Все більше і більше, вона переконувалася, що шахи – це не та сфера, в якій почуватиме себе, як риба у воді. Дівчина не хотіла розчаровувати батька, тож потайки жалілася тільки мамі, аби та вмовила татуся звільнити Іру від полону клітчатої дошки і дерев’яних фігур…

Перший інструмент

Урешті-решт, переконавши батьків, що не зважаючи на усі аргументи, душа до шахів не лежить, а прагне музики, і всі її мрії – про цікаве життя, повне несподіванок і крутих віражів, Іра вмовила батьків заховати шахматну дошку кудись далеченько і купити їй електроінструмент синтезатор “Yamaha”. Батько навчив десятилітню Іринку основам гри і дав їй перші музичні уроки. Іра все схопила миттєво і після кількох штурмувань інструменту почала імпровізувати і вже сама писати свої перші пісні. Спочатку на клавіші, а потім на папір лягали її думки і переживання, відчуття, емоції, бажання – весь її внутрішній світ. На сьогодні вона є автором і виконавцем пісень, музику і слова до яких пише самостійно.

Музична та економічна освіта

У 13 років Іринка вирішила здобути музичну освіту і почала вчитися у музичній школі. Її одразу зарахували у четвертий клас. Дався взнаки високий рівень домашньої самоосвіти. Музичну школу Іра закінчила на відмінно. Ще під час навчання там, часто була ведучою концертних програм. Її скеровували продовжити навчання у консерваторії або музучилищі. Та Іра обрала львівський Національний університет ім.Івана Франка. Хоча здобуває освіту на економічному факультеті, продовжує займатися музикою і вокалом з приватними викладачами.

– Ким бачиш себе років так через десять: представницею бізнесу чи сцени?, – запитую у співачки.
– Мабуть, більше представницею шоу-бізнесу. Хотілося б поєднати все. Можливо, відкрити власну справу, але не пов’язану із музикою. Поживемо – побачимо. Як Бог дасть, так і буде.
– Ірино, заняття творчістю, і як наслідок – популярність, публічність заважають чи, навпаки, допомагають у житті?
– Буває по-різному, все залежить від кожної людини зокрема. Серед моїх знайомих є такі, які стали мені ближчими, а є й ті, які відвернулися і віддалилися від мене, заздрісників також не бракує.

З боку деяких викладачів – підвищена увага і додаткові вимоги. Вони аргументують це тим, що я маю не тільки гарно співати, а й вчитися на відмінно. Доводиться возити за собою на концерти підручники і конспекти. Мені соромно, якщо я чогось не знаю. Вчуся між переїздами.

Не приховуватиму, мені справді приємно, що маю багато прихильників. Вони знаходять мій номер телефону, телефонують, цікавляться моєю творчістю, новими роботами, діляться враженнями від концертів. Я не працюю лише для того, щоб стати відомою. Я співаю, дарую пісні свого серця тому, що мені це подобається. А як складеться далі – покаже час.

Шлях самовдосконалення

Ще з дитинства Ірина брала участь у багатьох музичних фестивалях і творчих конкурсах, співала у різноманітних музичних колективах і дитячих хорах, намагалася брати участь у всіх заходах художньої самодіяльності. Тож це нестримне прагнення показати себе і свою творчість вивело Ірину на професійну сцену, на якій вона впевнено тримає і затверджує свою позицію вже чотири роки. Ірина зізнається, що багато працює над собою, вдосконалює свої вокальні дані і хореографію, тож професійний рівень щоразу зростає і покращується.

– Фестивалі і конкурси – це шанс заявити про себе і свою творчість, один зі щаблів до вершини. На скільки погоджуєшся з таким твердженням?
– Так, дійсно, на таких заходах маєш шанс познайомитися із цікавими людьми, знайти нових друзів. Можна реально оцінити себе на фоні інших, оцінити рівень своєї майстерності. На жаль, у нас не все відбувається чесно.

Трапляється, що переможці конкурсів відомі заздалегідь. Тому не всі фестивалі і конкурси виправдовують своє призначення – виявити кращих, найталановитіших. Та головне – не розчаровуватися і йти далі.

Прихильники

Свого часу Іра була конкурсанткою музичного фестивалю “На крилах дитинства”. А цього року її запросили до участі в ньому, як гостя-зірку. Там Ірина створила неймовірне свято для багатьох дітей-конкурсантів. Вони довго і щиро дивувалися, що відома й популярна тепер співачка Ірина Федишин колись виступала, як і вони, на сцені фестивалю. Тож кожен із них поніс у серці зі собою надію на свій успіх у майбутньому, і переконання, що зірками не народжуються, а стають, працюючи і постійно вдосконалюючи себе. Іра стала справжнім кумиром для багатьох обдарованих дітей. Як відомо, дітям дуже важко нав’язати щось штучне. Вони завжди відчувають і боляче реагують на фальш і нещирість. Діти завжди відкриті і не приховують своїх емоцій. Якщо їм щось подобається, вони цього не приховують, і навпаки чесно зізнаються в тому, що їм не до смаку. Таким чином, можемо сприймати дітей, мов індикатор таланту і професійності.

Прихильники розписують сердечками і похвалами машину, в якій співачка приїжджає на концерти. Часто Іру просто задаровують м’якими іграшками, солодощами і квітами. Є й такі шанувальники, що зізнаються у коханні, пишуть для неї і про неї вірші. Це надзвичайно приємно, і внушає ще більше оптимізму і наснаги до роботи.

Якось після одного з виступів Іру задарували неймовірною кількістю букетів із жасмину. Згодом виявилося, що прихильники обірвали до останньої квіточки усі кущі місцевого парку…

Ірині пісні

– Ірино, як народжуються твої пісні?
– Кожна пісня – особлива, рідна і дорога. Мабуть, це дар від Бога. Несподівано наступає момент, коли хочеться виплиснути з середини свої почуття і поділитися ними з іншими. Я сідаю за піаніно і пальці самі починають бігати по клавішах, передаючи мій настрій і емоції. Тож кожна пісня – це частина моєї душі, частина особистого переживання, частина мене самої.

Я працюю з різними аранжувальниками, адже у кожної творчої людини – своє бачення, індивідуальний почерк. Це урізноманітнює стилі і напрямки при обробці пісень. Так творчі доробки стають цікавішими і різноплановими.
Я працюю у двох напрямках: в українському народному стилі, який частково перегукується з українським мелосом, його добре і весело сприймають на різноманітних вечірках і забавах, а також – популярна музика.

Чому українська? Далося взнаки батьківське українське виховання, те насіння, яке заховано глибоко в душі і тепер проявляється у моїй творчості. Люблю і підтримую українські звичаї і традиції, які є рідними. Можу з гордістю сказати що я – патріотка. Мабуть, на сьогодні людям бракує української автентичності на сцені, якій дорогу часто загороджують інші напрямки і стилі. Після всього сучасного і ультрамодного, душа прагне повернення, або хоча б згадки про своє рідне, про своє коріння. Крім цього, є мало якісних цікавих пісень українською мовою.

Її публіка

Я відчуваю відповідальність за своїх прихильників. За ті пісні, які виконую. Пісня має ще й морально-виховну функцію. Ніколи не оспівуватиму й не вихвалятиму аморальні чи непристойні речі. Стараюся піснею, своєю творчістю зробити світ добрішим, чеснішим і більш радісним.

– Які Твої відчуття і враження перед тим, як вийти на сцену, і тоді, коли вже співаєш?
– Природньо, щоразу перед виходом на сцену відчуваю легке переживання. Та тільки бачу перед собою публіку – одразу ця невпевненість зникає і я забуваю про все навколо. Кожного разу під час виконання, переживаю всі свої пісні заново. Буває, що доводиться виступати навіть у екстремальних умовах, коли дуже холодно, а я – у відкритому костюмі. Та коли бачу перед собою людей, які прийшли послухати мої пісні, забуваю про все на світі і дарую їм свою творчість. В таких випадках, не зважаючи на кліматичні умови, відчуваю тепло слухачів і глядачів, почуваю себе комфортно. В такі моменти я неймовірно щаслива.

Завжди попередньо обдумую свій виступ, щоб все зробити якомога краще і подарувати прихильникам хороші враження і чудовий настрій, принести їм задоволення. Не має більшого щастя за те, коли знаєш, бачиш, чуєш, що те, чим ти займаєшся, твоя робота є корисною, потрібною, вона приносить радість іншим людям. Відбувається взаємний обмін енергетикою: на кожному концерті я дарую частину себе, та водночас отримую позитив від своїх слухачів через оплески, радість в очах, захоплення. Мабуть, це найбільша нагорода для будь-якого справжнього артиста.

Кожен концерт – свято

Ірина веде архів усіх своїх виступів. Тому всі концерти закарбовані і у пам’яті, і на фотографіях. Каже, що кожен із них є особливим, це свято і для співачки, і для її слухачів. Концерт не можна перетворити на буденність, на рутину. Вважає, що завдання артиста – перетворити свій виступ на важливу, урочисту і веселу подію, щоб кожен, хто прийшов подивитися і послухати, не залишився розчарованим, а отримав масу задоволення. Сьогоднішню публіку доволі важко чимось здивувати, тільки таланту співачки замало. Тому кожен свій виступ Ірина Федишин намагається перетворити на справжнє шоу з яскравими костюмами, цікавими танцями і постановками номерів, і ясна річ – чудовим виконанням хороших пісень.

– Я не живу тільки спогадами з минулого. Намагаюся більше уваги приділяти теперішньому і планувати майбутнє. Для кожної публіки у мене є свій репертуар, різні пісні виконую на вечірках, забавах, концертах, в нічних клубах. На кожному виступі намагаюся підлаштуватися під слухача, адже у різних людей – свої вподобання. Намагаюся бути цікавою для різної публіки, – зізнається Ірина.

Тепер, спостерігаючи за успіхами і злетами доньки, батьки щиро тішаться за свою Іринку і у всьому її підтримують. Вони раді, що послухали її у дитинстві, і не зважаючи, на невпевненість і сумніви, вона все ж займалася своєю улюбленою музикою. Тепер їй вдалося знайти правильну стежину серед різноманіття доріг і напрямків життя. В свою чергу, Іра дуже цінує думку батьків про свою роботу. Саме вони є чи не найстрогішими і прискіпливими критиками. Молодший брат тішиться і пишається успіхами сестри, та водночас і користується досягненнями Ірини: щоразу зі школи приносить замовлення на автографи і фотографії для друзів і подруг від Ірини.

– Не дивлячись ні на що, я не маю наміру зупинятися на досягнутому. Готуюся до запису першого авторського альбому. Мені подобається моє життя, в якому домінують пошук надії і слави. Основне для мене – це музика. Я хочу працювати так, аби те, що я роблю було цікаве для людей і для мене. Звичайно, я розумію, що не покорю своїм талантом всіх. Але добиватимусь цього, незважаючи ні на які перешкоди і завжди намагатимуся своїм виступом створити для людей свято!, – впевнена співачка. Тож побажаємо їй успіху.

Ірина Федишин: “Мої здібності, музика, – це дар, подарований Богом. Це невід’ємна частина мого життя, без якої не уявляю себе”.