«Наше Різдво» у Львові: свято музики та гламуру

Різдвяний дух на цілий січень пробуджує Львів, дарує яскраві миті та приємні несподіванки. Святкової пори фестивалі, вистави, концерти, виставки тягнуться довгою-довгою вервечкою. Свято пампуха, «Рок-коляда», нарешті черга «Нашого Різдва».

«Наше Різдво» зібрало в Львівському театрі опери та балету докупи улюблені львівські колективи, аби подарувати львів’янам справжнє свято коляди. А заправляли дійством, за традицією, білокрилий Ангел (Сашко Положинський) і червонозадий Чорт (Остап Ступка).
Комічна боротьба добра і зла почалася з перших секунд і тривала впродовж двогодинного концерту. Жарт за жартом політику сюди втягнули, соціальні негаразди. Правду кажучи, дотепів я чекала оригінальніших, сценок – веселіших. Чи то перший львівський виступ був своєрідною генеральною репетицією, чи то мені, шанувальниці драйвових й чуттєвих культзаходів, стримані емоції в стінах Оперного здалися доволі флегматичними та інертними.

Розпочав коляду «Кому Вниз». Ніколи раніше не чула їх вживу, тож цей виступ був для мене приємним подарунком. Розкішний голос Андрія Середи приворожує й зачаровує. Трохи засмутило те, що «Кому Вниз» виступали першими. Не встигла публіка нормально нашорошити вушка, як виступ уже й закінчився – всі учасники виконували лише по три пісні.

Незвичний спів «Дивних» також був першим «знайомством» наживо, хоча їхні пісні не перший рік в моєму домашньому різдвяному плей-лісті. Цікаві й дуже непопсові хлопці.

Ангел Сашко несподівано заспівав з «Астартою», виступу якої не було анонсовано (принаймні, особисто я не читала їхніх імен в анонсі). Спершу гламурні амазонки з «Астарти» колядували без Сашка, а той просто собі танцював, викликаючи в моїй голові підозру про забутий-загублений сценарій. Потім разом заспівали зо дві пісні «Тартака» з «Гуляйгородом», де дівчата замінили останніх. До цього бачила й чула «Астарту» лише раз, на фестивалі «Захід». Тоді дівчата виступали разом з «Неділею» і спів «Астарти» тоді чомусь сподобався мені більше, аніж нинішній.

«Пікардійська Терція» підняла бурю оплесків, що для Львова, в принципі, зовсім не дивно – улюблений колектив все-таки. Як звичайно, співали гарно, чисто, й колядки у їхньому виконанні розквітали найприємнішими різдвяними барвами.
Тарас Чубай співав останнім разом з хоровою капелою «Дударик». Колядували мило, щиро і головне – музично якісно. А найсолодшою родзинкою стала авторська коляда Костя Москальця «Вифлеєм». Тексти Москальця завжди сповнені не просто мелодійності й милозвучності. Найцінніше в них – особлива авторова філософія. Нова коляда не стала винятком. «Кожен по-своєму ми дійдем до Вифлеєму» – рядок, що, власне, втілює весь сенс Різдва, любові, Бога й людського життя.

Фестиваль став нехай офіційним і розпіареним, але гарним святом якісної музики у виконанні улюблених колективів та щирої різдвяної коляди. А ще – святом гламуру: гламурний Ангел з невимовно красивими крилами, гламурною зачіскою, гламурним костюмчиком, Чорт, що аж лоснився від гламуру своїм блискучим задом, піджачком з пайєтками й мегагламурними окулярами, гламурні амазонки, себто дівчата з «Астарти». Всі вони стали втіленням образу святкового гламуру на противагу простій щирості гарної різдвяної музики.

Матеріал взято з “Сумно?Ком”Юлія Марищук

Також читають: